Четвер,
17 серпня 2017
Наші спільноти

Пішов з життя Петро Дудик - найвідоміший мовознавець України

Прощання 26 січня у педуніверситеті

 

23 січня на 85-му році життя зупинилося серце талановитого науковця, висококваліфікованого педагога, істинного інтелігента, великого життєлюба Дудика Петра Семеновича, пише Моя Вінниця. 

Видатний мовознавець, висококваліфікований викладач, доктор філологічних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Це про нього. Десятки тисяч вчителів-філологів згадують його залюбленість у слово і свій фах, бо і їм прищеплював любов до рідного слова, витлумачував глибини мовознавчої науки, формував засади теоретичного мислення, демонстрував своїм мовленням багатство й велич української мови.

Прощання з талановитим викладачем та мовознавцем відбудуться у суботу, 26 січня о 10 год.  в приміщенні ВДПУ.

Довідка:

Народився Петро Семенович 10 червня 1926 року в селі Косинь, тепер Владавського повіту Люблінського воєводства (Польща). До 1939 року закінчив 5 класів Косинецької сільської школи. Навчання велося тільки польською мовою. Навіть під час перерв учителі (а їх було двоє) не дозволяли розмовляти «по-своєму» – місцевим спольщено-українським діалектом.

Після семи років навчання юнак не вмів ні читати, ні писати по-українськи, не знав ні про Тараса Шевченка, ні про Івана Франка. Про те, що він – українець, дізнався тільки в 1942 році, коли почав навчатися в Холмській гімназії, де працювали переважно колишні викладачі, серед них і професори Львівського університету, які з різних причин опинилися за межами УРСР. Зокрема історію викладав учений європейського рангу Мирон Кордуба, а старогрецьку мову – Михайло Білик (до того – директор Львівської гімназії). Латинській і грецькій мовам відводилося по 4-5 уроків на тиждень, німецькій – 4 уроки. У Холмському соборі щастило слухати проповіді відомого єпископа Іларіона (Івана Огієнка), які вражали своєю переконливістю, незвичною науковою глибиною, простим викладом зачаровували зовсім ще юних гімназистів.

У вересні 1945 року Петро Дудик став студентом тодішнього Ровенського державного учительського інституту, який з відзнакою закінчив у 1947 році. Півроку (з вересня 1947 по лютий 1948 року) працював учителем української мови і літератури в Рівненській фельдшерсько-акушерській школі. Одружившись, переїхав до Дніпропетровська. Там виявив неабияку працездатність: працюючи з повним навантаженням у двох дніпропетровських школах, водночас за два з половиною роки екстерном закінчив з відзнакою Дніпропетровський державний університет за спеціальністю «українська мова та література». Успішно склавши вступні іспити (зі спеціальності – академіку Л.А. Булаховському), 1 вересня 1951 року став аспірантом Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Академії наук (спеціальність «українське мовознавство»).

Після закінчення аспірантури, упродовж 1954-1972 рр., працював у Полтавському педагогічному інституті ім. В.Г. Короленка, пройшовши щаблі професійного зростання від старшого викладача до проректора цього вищого навчального закладу (старший викладач кафедри української мови, з 1958 – доцент, завідувач кафедри української мови, з 1961 – проректор з навчальної та наукової роботи, а з 1966 – проректор з наукової роботи).

Протягом 1972–1994 рр. – Петро Семенович завідував кафедрою української мови у Вінницькому педагогічному інституті, успішно поєднуючи викладацьку, адміністративну та наукову роботу, а з 1995 р. обіймав посаду професора цієї кафедри. Мудрому завідувачеві вдавалося не тільки залучати всіх до науково-педагогічної діяльності, а й підтримувати дружню теплу атмосферу в стосунках між колегами. Під його керівництвом кафедра мала вагомі досягнення в підготовці вчителів-словесників середньої школи. Професор Дудик П.С. значну увагу приділяв зв’язкам зі школами, консультував учителів міста й області, виступав з лекціями на обласних і районних семінарах для вчителів, брав участь у педагогічних конференціях.

Високоповажний і високоавторитетний педагог, незвичайний оратор, він умів викликати бажання пізнавати мову як людський феномен. Завжди дотримувався наукового етикету. Повсякчас поважав факти, виваженість суджень й оцінок, коли потрібно, вмів делікатно вказати на помилки та висловити поради. Не нав’язуючи власних поглядів на ту чи іншу наукову проблему, де потрібно, скеровував влучними запитаннями, доречними зауваженнями, давав змогу самим дійти правильного рішення. Будучи знаним ученим і відповідальним адміністратором, цінував насамперед людські стосунки, ставив на перше місце особистість із її внутрішнім світом, переживаннями та власним поглядом на світ. Він завжди був готовий вислухати, дати не тільки фахову, а й мудру життєву пораду. Величезне прагнення до роботи, помножене на світлий розум, спонукали до розмаїтої науково-педагогічної діяльності.

Петро Семенович однаково з повагою ставився до студента-першокурсника й до авторитетного науковця. Мудрий педагог завжди готовий був підтримати талановиту молодь, сприяв інтелектуальному розвиткові юних дослідників, умів зацікавити їх, спрямувати на досягнення власних здобутків у науковій праці.

Із жовтня 1996 р. П.С. Дудик – професор кафедри української мови Національного державного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, також завідував кафедрою стилістики цього вишу. Через два роки повертається до Вінниці, яка стала для нього рідним містом. Із 1998 р. учений знову працює на лінгвістичних кафедрах Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (професор кафедри української мови; з 2004 р. – професор кафедри стилістики й культури мови). У 2006 р. проф. Дудик П.С. переходить на кафедру журналістики, на чолі якої стає наступного року, а з 2009 р. успішно працював тут на посаді професора.

Професор Дудик П.С. читав основні лінгвістичні курси для студентів філологічних спеціальностей: «Вступ до мовознавства», «Загальне мовознавство», «Сучасна українська літературна мова», «Основи культури мови», «Стилістика»; викладав дисципліну «Практична стилістика», спецкурси для студентів-журналістів, керував кандидатськими дисертаціями, курсовими, дипломними роботами на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «магістр», консультував докторантів.

У філології талановитість – це насамперед відданість, сумлінність і послідовність, кропітка праця на далеку перспективу, сувора дисципліна пошуку й фіксації матеріалу, уважність до деталей і точність.

Варто належно поцінувати науковий доробок професора П.С. Дудика. Працездатність його з віком не тільки не послаблювалась, а зростала. У квітні 1955 року він захистив кандидатську дисертацію на тему «Неповні та еліптичні речення в сучасній українській літературній мові». Головою лічильної комісії був П.Г. Тичина, а в засіданні Вченої ради брали участь академіки Л.А. Булаховський, М.Т. Рильський, О.І. Білецький, М.П. Бажан. У 1958 році цю дисертацію повністю опубліковано в академічному збірнику «Дослідження з синтаксису української мови».

П.С. Дудик – людина, яка продукує наукові ідеї, яка завжди дбає за розбудову лінгвоукраїністики. У червні 1973 року Петро Семенович захистив дисертацію в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні, здобувши науковий ступінь доктора філологічних наук, а в грудні 1974 йому присвоєно вчене звання професора. Докторська дисертація «Синтаксис сучасного розмовного українського літературного мовлення» незабаром після захисту опублікована як монографія.

У 1985 році з’явилося не лише наукове, а й державне визнання – Президія Верховної Ради присвоїла Петрові Семеновичу звання Заслуженого працівника вищої школи.

Знаний в Україні мовознавець і методист зробив помітний внесок у вивчення української мови та методики її викладання. На сьогодні професор Дудик П.С. у своєму науковому доробку, крім вищезгаданих дисертацій, мав понад 200 публікацій, 15 із них – це монографії, підручники, посібники. Петро Семенович був також відповідальним редактором кількох науково-навчальних праць. Упродовж багатьох років був членом спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій у Дніпропетровському національному університеті та Ужгородському національному університеті. Не один його аспірант чи колега став кандидатом філологічних наук. Дудик П.С. був членом редакційних колегій 27 збірників наукових праць, рецензентом наукових монографій, підручників і посібників для середньої і вищої школи. Розробляв теоретичні питання мовознавства, лінгводидактики і журналістикознавства. Коло наукових інтересів невтомного дослідника охоплювало всі галузі філологічних знань. Монографії і науково-теоретичні, науково-прикладні статті, науково-популярні видання лінгвіста належать до тих, на які досить часто покликаються, вони стають теоретичним підґрунтям для подальших студій інших дослідників мови.

Автор численних праць із синтаксису сучасної української мови («Неповні речення в сучасній українській мові» – К., 1958; «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис» – К., 1972 (у співавт.); «Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення» – К., 1973; «Словосполучення в українській літературній мові» – К., 1998; «Просте ускладнене речення» – Вінниця, 2002); підручників і посібників для педагогічних ВНЗ («Вступ до мовознавства» – К., 1974 (у співавт.); «Сучасна українська мова: Збірник вправ для лабораторних занять» – К., 1987 (у співавт.); «Із синтаксису простого речення» – Вінниця, 1999; «Стилістика української мови» – К., 2005; «Сучасна українська мова: Завдання і вправи» – К., 2007 (у співавт.); «Синтаксис української мови» – К., 2010 (у співавт.); підручників («Українська мова для 7-8 кл.» – К., 1978 (у співавт., 23 перевидання); «Українська мова: підручник для педучилищ» – К., 1994 (у співавт.) і посібників для середньої школи («Вивчення української мови в 7 класі» – К., 1979; «Вивчення української мови у 8 класі» – К., 1981).

Усім працям Петра Семеновича властива доступність викладу найскладнішої лінгвістичної теорії, довершена стилістична естетика слова і виразу, що свідчить про глибокі, без перебільшення енциклопедичні знання автора, а також вияв поваги до читачів із різним рівнем освіти й лінгвістичної підготовки.

Професор Дудик П.С. належить до тих людей, яким вдалося зреалізувати прагнення до осягнення світу через мову, вибудувати цілу філософську концепцію вивчення мови як феномену творчої діяльності людства. Проблематика його досліджень пов’язана переважно з теоретичними питаннями науки про мову. Уже понад тридцять років першокурсники-філологи опановують основи мовознавства за навчальним посібником «Вступ до мовознавства», підготовленим у співавторстві із С.І. Дорошенком. В академічній праці «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис», за загальною редакцією акад. І.К. Білодіда, Петрові Семеновичу належать розділи: Односкладні речення. Неповні речення. Еквіваленти речень. Приєднувальні конструкції.

Протягом творчого життя проф. Дудик П.С. брав участь у розв’язанні різних актуальних проблем лінгвістичної україністики, не був байдужим і до організації навчального процесу в середній і вищій школі. Знаний не лише в академічних колах мовознавчої спільноти України, а й шанований усією вчительською громадою. Опубліковані у співавторстві підручники й посібники стали свого часу надзвичайно цінними для вчителів української мови, украй необхідними їм у повсякденній діяльності.

Окрему сторінку в науковому доробку дослідника займають публікації, присвячені стилістичним аспектам мовних одиниць, культурі мовлення. Узагальненням багаторічної праці проф. Дудика П.С. в цій галузі став навчальний посібник «Стилістика української мови» (з грифом МОН України), у якому автор по-новому розглядає актуальні проблеми української лінгвостилістики: основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови, стилістика мови і стилістика мовлення, стилістичні норми, стилі і форми мови тощо. У роботі вчений інтерпретує стилістику мовних одиниць: особливості фонетичних засобів стилістики, стилістичні можливості лексичних і фразеологічних одиниць, функціональну специфіку словотворчих, морфологічних та синтаксичних засобів. Із урахуванням сучасних потреб і тенденцій вивчення стилістики системно проаналізовано комунікативні якості мовлення.

Серед публікацій П.С. Дудика є чимало праць, присвячених проблемам дослідження художнього слова. Наукові пошуки мовознавця концентрувалися навколо вивчення ідіостилю таких письменників: І. Котляревського, Панаса Мирного, І. Франка, М. Коцюбинського, Олеся Гончара та ін.

Залишаючись відданим синтаксису та маючи значні напрацювання в цій галузі, проф. Дудик П.С. видає підручник «Синтаксис української мови» (у співавторстві), рекомендований Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів (2010). З-поміж значної навчально-методичної літератури, присвяченої українському синтаксису, праця вирізняється власним авторським баченням лінгвальної природи синтаксичних одиниць, багатим ілюстративним матеріалом, доступністю і переконливістю викладу, розрахована не лише на фахівців-філологів і студентів, а й усіх, хто цікавиться синтаксисом української мови і прагне вдосконалити своє мовлення.

Проф. Дудик П.С. керував науковою школою, яка активно розробляла наукову тему «Вивчення проблем сучасної української літературної мови, її синтаксичної будови та методики викладання української мови у ВНЗ і в середній школі»: галузь науки – сучасна українська мова з методикою її викладання: а) у навчальних закладах вищої школи; б) у педагогічних училищах; в) у середній загальноосвітній школі. Із цієї проблематики опубліковано 4 монографії та 11 навчальних посібників для вищої і середньої школи (6 посібників мають гриф Міністерства освіти і науки України), близько 200 статей, тез наукових доповідей, програми з фахових дисциплін для філологічних факультетів педагогічних інститутів.

Під науковим керівництвом проф. Дудика П.С. підготовлено 6 кандидатських дисертацій та 1 докторської (усі успішно захищені). Виступав офіційним опонентом на захисті 63 кандидатських дисертацій і 17 докторських дисертацій (з україністики, русистики, з питань загального мовознавства і з методики викладання української мови у ВНЗ і середній школі). Брав активну участь в організації і проведенні різного рівня наукових і науково-методичних конференцій в університетах: Полтавському, Вінницькому, Національному педагогічному ім. М.П. Драгоманова.

Дудик П.С. – один із благословенного роду романтиків у мовознавстві: він любив мову й науку про неї, умів милуватися словом, вслухатися в нього. Людина великої душі, Петро Семенович залюблений в українську культуру, у розкіш українського слова, хоча його з дитинства і намагалися по-насильницькому переконати в меншовартості всього українського. Тому й вчив професор своїх студентів не лише тонкощів мови, а й розуміння її сутності як елемента чистої і безсмертної української душі. Вчив усвідомлювати, що учитель рідної мови – це значно більше, ніж просто вчитель: він не тільки навчає юних бути грамотними, а й відкриває їм душу багатостраждального, але нескореного народу.

Петро Семенович Дудик мав низку кваліфікаційних і почесних звань: доктор філологічних наук (1974), професор (1975), Відмінник народної освіти (1982), Заслужений працівник вищої школи України (1985), Заслужений працівник Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (2002), Почесний працівник Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (2003), його неодноразово було відзначено почесними грамотами та подяками, й основна з них – медаль «За заслуги перед Вінниччиною» (2012).

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку